Tamara Lyashchuk

У літографії «Рибалки» ритм промисловості переплітається з відчуттям архаїки.

М'язисті постаті, розкладені на кутасті сегменти, здаються висіченими з базальту, тоді як рибальська сітка перетворюється на геометричну решітку, натягнуту між берегом і нескінченністю. Вода постає не природною стихією, а щільною, вібруючою масою, що пульсує в контрапункті до важкого дихання рибалок, чиї спини стають динамічними клинами, які врізаються в зернисту поверхню паперу.

Погляд прямує за гострими діагоналями композиції, де замість звичної боротьби з хвилями виникає холодний механічний танець. Людські постаті втрачають індивідуальність, зливаючись у єдиний візуальний ритм, що нагадує про колективну долю. Це образ вічного повернення, у якому кожен ривок сітки означає не просто вилов риби, а відчайдушну спробу вирвати із небуття саме життя, сконцентровану в напруженому графічному крику. Цей твір експонувався на виставці «Графіка радянського та пострадянського періоду» й відтворений у каталозі виставки. Німеччина, 2025.